(Джерело зображення та авторські права: Ібрагім Хасан, Flickr, PDM)

7 жовтня 2023 року стало геополітичним поворотним моментом для Близького Сходу. Жорстокий напад ХАМАС на Ізраїль спровокував регіональну ескалацію з далекосяжними наслідками – не лише для безпеки Ізраїлю, але й для крихкого балансу сил у Сирії, Ірані та за його межами. В основі цієї динаміки лежить військове втручання Ізраїлю, яке є настільки ж суперечливим на міжнародному рівні, як і стратегічно важливим.

Ізраїльська превентивна політика: виживання як сенс існування

У західних демократіях військові дії Ізраїлю часто критикують як непропорційні. Однак ця оцінка часто не враховує екзистенційну загрозу, з якою постійно стикається єврейська держава. Неодноразова та прямо висловлена ​​загроза її знищення – зокрема з боку Ірану та його посередників – фундаментально формує політику безпеки Ізраїлю.

З цієї точки зору, військові операції після 7 жовтня виглядають не просто як реакція на тероризм, а як стратегічно мотивовані превентивні заходи. Окрім знищення ХАМАС, вони мали на меті довгострокову трансформацію регіональних силових відносин – наприклад, шляхом ослаблення Хезболли та фактичного порушення шиїтського маршруту постачання між Тегераном, Багдадом, Дамаском та Бейрутом.

Сирійські потрясіння: від опосередкованої війни до перерозподілу влади

У цьому контексті для опозиційних груп у Сирії виникла абсолютно нова ситуація. Ослаблення іранських структур впливу через ізраїльські авіаудари та таємні операції дозволило повстанцям отримати вирішальні позиції та зрештою повалити режим Асада. Можна припустити, що цей процес відбувався за неформальної участі або, принаймні, мовчазного схвалення регіональних акторів, які були зацікавлені у стратегічній перегрупуванні.

Результатом є вакуум влади, який також відкриває можливості: ліквідація шиїтської осі відповідає не лише інтересам Ізраїлю, а й інтересам тих держав, де домінують суніти, які відчували загрозу з боку іранського експансіонізму. Саудівська Аравія, Йорданія, Об'єднані Арабські Емірати та Катар, ймовірно, вітали б цей зсув. Туреччина, у свою чергу, зміцнює своє геополітичне становище, особливо в енергетичному секторі.

Іран: Стратегічні кордони та внутрішньополітичні ризики

Ісламська Республіка перебуває під величезним внутрішньополітичним та економічним тиском. Продовження дорогої підтримки іноземних ополченців — будь то хусити, «Хезболла» чи воєнізовані формування в Сирії — стає дедалі важче виправдати перед власним населенням. Особисті спостереження за 2016/2017 роки показують, що люди в Ірані здебільшого переслідують прагматичні цілі: безпека, економічна стабільність та особисті свободи. З огляду на зростання невдоволення, не можна виключати нової хвилі протестів проти режиму, особливо враховуючи, що керівництво досі не змогло розпочати жодних тривалих реформ.

Вплив на Європу: безпека, енергетика та стратегічні варіанти

Поточна динаміка також створює стратегічні можливості для Європи. Якщо новий сирійський уряд змусить російські військові бази закрити, присутність Москви у східному Середземномор'ї буде значно ослаблена. У поєднанні з потенційною блокадою Босфору Туреччиною в умовах кризи це ізолювало б російський Чорноморський флот – що було б вигідно для політики безпеки НАТО та потенційно також для України.

Крім того, нові перспективи відкриваються в енергетичному секторі. Розробка газових родовищ у співпраці з Ізраїлем, Єгиптом та Туреччиною може не лише надати регіональний імпульс, але й значною мірою сприяти енергетичній незалежності Європи. Потреба в надійному імпорті для підтримки промислової трансформації, особливо в Німеччині, є величезною. Стабільний середземноморський регіон є фундаментальною передумовою для цього.

«Вісь опору»: ослаблена, але не нейтралізована

Ідеологічне та оперативне ослаблення так званої «осі опору» є очевидним. Тим не менш, не слід недооцінювати її решту дієздатності. Хоча повернення до колишньої сили залишається малоймовірним у короткостроковій перспективі, ідеологічні мережі та загроза асиметричних загроз зберігаються.

Водночас, військові успіхи Ізраїлю створили нові оперативні простори, наприклад, у сирійському повітряному просторі. Це дає змогу використовувати стратегічні варіанти, зокрема превентивні удари по іранській ядерній програмі. Якими б суперечливими не були ці заходи на Заході, з ізраїльської точки зору вони дотримуються логіки виживання: ті, кому постійно загрожує знищення, діють до того, як загроза стане реальністю.

Перспективи: Зміни через кризу?

У довгостроковій перспективі нинішній конфлікт, хоч як парадоксально це може здаватися, може стати каталізатором соціальних реформ. Якщо Іран буде змушений скоротити свої зовнішньополітичні амбіції, це може відкрити можливості для змін усередині країни. Повернення до реформаторських підходів та більша повага до прав людини, прав жінок та релігійної свободи є можливими, хоча й аж ніяк не гарантованими, наслідками.

Сирія також надає історичну можливість: побудова інклюзивної держави може сприяти довгостроковій стабілізації. Захід повинен відмовитися від ідеї, що його політичні моделі можуть бути безпосередньо передані. Найголовніше, що це має бути співіснування на рівних умовах – економічно, політично та культурно.

Висновок: Чи є Ізраїль рушійною силою регіональної реорганізації?

Падіння Асада, ослаблення шиїтської осі та крихкий вакуум на Близькому Сході створюють ризики, але, перш за все, величезні можливості. Держава Ізраїль своїми рішучими діями зробила значний внесок у цей новий порядок. Всупереч намірам «осі опору», це може призвести до періоду змін — з потенціалом для більшої стабільності, економічного розвитку та поступового покращення ситуації з правами людини.

Мирне співіснування між народами з різними системами цінностей можливе, коли спільні інтереси ставляться пріоритетніше за ідеологічні розбіжності. Можливо, одного дня ми знову побачимо єврейських торговців, які працюють в Алеппо – взаємодіючи з людьми з усього світу.

Якщо й є якийсь урок, який можна винести з трагедії 7 жовтня 2023 року, то він такий: Ізраїль був не лише ціллю нападу, а й рушієм фундаментальних потрясінь, які, попри всі труднощі, відкрили перспективу нового порядку на Близькому Сході.